Поради батькам від Деснянського Центру практичної психології

Складові готовності дитини до шкільного навчання

Емоційно – вольова готовність характеризується: 
формуванням вольових якостей (самостійності, дисциплінованості, ініціативності);
умінням стримувати свої емоції, керувати ними.

Фізична готовність передбачає:
розвиток дрібної моторики;
зріст, вагу, пропорції та інші показники, що відповідають середнім нормам фізичного розвитку дітей шестирічного віку;
стан органів зору та слуху; правильну поставу.

Комунікативна готовність передбачає уміння дитини:
встановлювати контакти з дітьми та дорослими;
працювати в групі.

Мотиваційна готовність характеризується:
наявністю відповідних мотивів навчання;
прагненням до набуття знань;
одержанням статусу сучасного школяра, появою нових прав та обов`язків.

Готовність у сфері пізнавальних процесів передбачає певний рівень розвитку пам`яті, уваги, мислення:
уміння концентрувати свою увагу;
уміння запам ` ятовувати те, що необхідно для розуміння нового матеріалу;
уміння порівнювати;
уміння виділяти істотне, узагальнювати;
уміння творчо виконувати завдання.

Готовність у сфері розвитку світогляду пов`язана з елементарними знаннями:
про країну, місто, традиції, свята;
про час, одиниці його вимірювання;
про рослини, тварин, природні явища, пори року, дні тижня;
про простір, форму, величину предмета, кольорові відтінки.

Готовність у сфері  норм пов`язана з уміннями та навичками:
самообслуговування;
відповідної поведінки з урахуванням культурних навичок поводження в суспільстві.

Особистісна готовність передбачає:
формування адекватної самооцінки;
оцінювання своїх прав та обов`язків;
відповідальність за свої дії та вчинки.

 

Психологічна готовність батьків під час вступу до школи

План дій батьків за напрямком зарахування дитини в школу.

Крок перший. Потрібно знайти школу у яку малюк ходив би залюбки. Із першими днями весни, зробіть своєрідну цільову прогулянку разом із дитиною до навчального закладу.  Не забувайте, що саме дитина буде навчатись у вибраному закладі найближчі дванадцять років, тому врахуйте її думку після відвідин школи. Критерії на які слід звернути особливу увагу:

 · близькість і безпечність шляху від вашого будинку до школи;

· рівень матеріальної бази ;

· організація дозвілля (наявність груп продовженого дня, а також гуртків);

· їдальня (її санітарні умови, якість і вартість обідів);

· зверніть увагу у якому стані спортивний майданчик і спортивна зала.

 Крок другий. Якщо школу визначено – поцікавтесь, чи існують при ній підготовчі курси. За відсутності таких, дізнайтесь базовий рівень знань необхідний для зарахування до школи, умови співбесіди тощо. Але за їх наявності неодмінно запишіть туди свого дошколярика. Це буде більш м’який перехід від безтурботного дитинства – до першої відповідальності і обов’язків. Крім того, на цих уроках вчителі – початківці готують своїх майбутніх першокласників.

 Крок третій. Він має скоріше матеріальній аспект, а ніж організаційний. Його підготовка розпочинається десь близько з червня – місяця. Підберіть шкільну форму, спортивний одяг, взуття – відповідно до вимог вибраного вами закладу. Далі за рекомендацією вчителя потрібно придбати канцелярське приладдя: зошити і альбоми виготовлені з якісного паперу; безпечні точили; ручки й олівці як прості, так і кольорові, (а якщо заклад спеціалізований то передбачте плату за підручники та спеціальні зошити); різноманітні обгортки для зошитів та книжок; пенали не громіздкі але місткі; лінійки із чіткими лініями і розмітками. Обираючи ранець, зауважте на його якість. Зверніть увагу на правильність кріплення та розташування ремінців. А на завершення, коли усе вже зроблено та зібрано, без зайвих вагань, першого вересня крокуйте до школи, у захоплюючу «країну знань». Батьківська впевненість і турбота додасть наснаги вашим уже школярам, які цього дня трішечки підросли, але ще такі маленькі. В них попереду ще багато досягнень.

І ще важливо……..

Влаштуйте прогулянку до школи. Обов’язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальні. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі в рольові та розвиваючі ігри. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно одягне шкільну форму. Потім мама або тато, розклавши його шкільне приладдя на підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести “урок”, при цьому попросити малюка встати, коли мама – “вчителька” входить в “клас”, потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці “команди”, коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як “Петров”, “Сидоров”. До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненішим, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.

Прокидаємося раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.

Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому орієнтуватися  в часі. Це стане в нагоді і в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в часові рамки. Для цього слід скласти графік (режим) його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

Вчимося порядку. Нехай у малюка з’являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був «Машею-растеряшею». До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, “акуратно повісь речі на стілець” – це буде сигналом до дії.

“Доросла” кімната. У кімнаті обов’язково повинно з’явитися щось, що говорило б йому про “доросле” шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна  купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.

 Більше зеленого. Цей колір  стимулює увагу і допомагає розслабитися. Бажано, щоб в кімнаті малюка з’явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького “зірвиголову” дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть  розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків – грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку “переважать” бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (але це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити). А ще можна щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй  завдання, розповісти  про свої враження чи скласти якусь історію за даним  малюнком.

Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу “закінчилося дитинство, почалося доросле життя” або “не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає”. Так любов до школи  точно не виховати. Розповідайте більше хороших захоплюючих історій з Вашого шкільного життя, наприклад, про те, як знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, “сьогодні малюк сам почистив зуби”. Тоді він буде знати, що хороші оцінки – це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести “двійку”, коли буде ходити до школи.

Жартуйте над дитиною. Наприклад, прізвище – Пузирьов. “Для профілактики” образ батьки можуть іноді називати малюка Пузир або бульбашка, щоб такі прізвиська були для нього на слуху. Тоді в школі вони не будуть для нього неприємною образливою, несподіванкою.

Більше рольових ігор. В останній місяць перед школою, потрібно якомога частіше залучати  дітей до групових ігор (ще краще – майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

Не “ліпіть” вундеркінда.  Напередодні приходу до школи, не потрібно намагатися підтягти всі “хвости”, годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості адже, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого – відсутність “конкуренції” вбиває  прагнення поліпшувати свої навики. У той час, як успіх того ж сусіда по парті – хороший стимул для “слабшого” першокласника навчитися працювати трохи швидше.

Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь – яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам’ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий – нехай скаже, яку річ замінили. Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, “зібрати” в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь – хто це?).

Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

Батьківські міфи

Міф 1. Будь-яка дитина може бути лідером.

Не кожна дитина може бути лідером, і не кожному можна бути лідером! Якщо ця роль нав’язана, якщо вона не відповідає психофізіологічній організації дитини, вона може завдати їй шкоди. Є діти, які панічно бояться поразки або ситуацій, пов’язаних із ризиком (підняти руку на уроці, взяти участь у змаганнях).
Колись їм, дорослі пояснили, що вони завжди і скрізь мають бути першими. Психічний стан цих дітей дуже нестійкий. Вони живуть у стані постійного напруження, високої тривожності, глибоко переживають найменші негаразди.

Міф 2. Будь-яка дитина може зрозуміти мову переконання, логіки, раціонального пояснення.

«Поясніть їй, що вона має добре вчитися, не відволікатися». Якби це було можливо, то наші діти давно були б ідеальними, адже вони чують дуже багато настанов. Але поведінка більшості дітей ірраціональна. Вона підкоряється не логіці, а динаміці емоційних процесів. «Емоції ближчі до тіла». Вони більше впливають на поведінку.

Міф 3. Якщо в моєї дитини є від мене секрети, отже, вона мені не довіряє.

Дитина, яка розвивається, завжди прагне ствердити своє право на недоторканість приватного життя.  Саме ці межі допомагають їй почуватися повноцінним власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який не порушує особистої території дитини, незабаром відчує її подяку і повагу. А дитина сама відкриє свої секрети.

Міф 4. Заборона на вияв почуттів.

У нашій моделі культури вважається непристойним, якщо чоловік плаче, виявляє розпач. Але можливо, саме це призводить до меншої тривалості життя чоловіків. Усі ці заборони придумали явно не психологи. Маленькі діти інтуїтивно намагаються уникати невротичного самопригнічення. Не можна забороняти хлопцям плакати: мовляв, ти хлопчик, а вони не плачуть; відмовки, що плачуть лише маленькі дітки, а ти вже дорослий — теж потрібно забути. Якщо ваша дитина (чи то хлопчик, чи дівчинка) чимось засмучена і плаче — потрібно втішити, а не забороняти. Батьки мають пам’ятати — хлопцям не менше, ніж дівчатам, необхідний тактильний контакт (обійми, дотики, поцілунки тощо).

Міф 5. Якщо дитиною не опікуватися і не контролювати, то вона взагалі нічого не робитиме.

Звісно, контроль необхідний. Проте у дитини варто розвивати вольовий компонент. Наприклад, на початку навчання привчіть дитину до виконання домашніх робіт. Контролювати виконання необхідно спершу, а от у старших класах можна вже показати дитині, що ви їй довіряєте. Контрольована дитина не має навичок самоорганізації і самодисципліни. Постійно контролювати дитину ви не зможете. І тільки-но ви на хвилинку відвернетеся, як вона чогось усе ж не зробить.

Міф 6. Коли ми сваримо дітей, вони все одно знають, що ми їх любимо.

Не знають! Дитяча підсвідомість сприймає все буквально. Підсвідомість не може оцінити контекст або побачити другий план сказаного. У результаті формуються негативні життєві установки і сценарії. Якщо дитина чує, що вона ледащо або егоїст, то для підсвідомості це — команда, яку треба виконати. Вихід із ситуації такий: необхідно критикувати не дитину, а її вчинки. Не «ти поганий», а ти «вчинив погано». Не забувайте використовувати техніку «Я»- висловлювання». 

Міф 7. Не можна хвалити дитину — виросте егоїстом і задавакою.

Можливо, вона такою буде, якщо батьки називатимуть її генієм за будь-яку дію. У дитини може виникнути конфлікт із соціумом, адже не всі вважатимуть її генієм. Проте і забувати про схвалення не можна, якщо воно заслужене. Заохочення — найдієвіший виховний механізм. У заохоченні можна проектувати гарні вчинки на особистість дитини.

Міф 8. Дитина має почуватися королем у родині. Адже вона ще встигне зазнати жорстокості й несправедливості світу.

Діти часто поводяться так, ніби хочуть, щоб їх зупинили. Психоемоційна сфера дитини особливо хитка. Вони не можуть керувати своїми емоціями, не мають внутрішніх систем контролю за поведінкою. У таких ситуаціях контроль, хоча б зовнішній, — необхідний.

Дитячі заповіді для батьків, бабусь і дідусів

  Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьківську оселю, але доти навчіть мене, будь ласка, мистецтва бути людиною.

  У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені: що, коли і чому кожен із нас у ньому має робити.

  Мої рученята ще маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.

  Мої почуття ще недозрілі — прошу, будьте чуйними до моїх потреб.

  Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене — лише мої вчинки.

  Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них вчився. Тоді я зможу сам приймати рішення у дорослому житті.

 Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання відповідно до ваших очікувань.

  Я вчусь у вас усього: слів, інтонацій голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, найкращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати одне одному.

 Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

  Любі мої, я вас дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.