26 квітня 1986 року… Цей день сколихнув увесь світ. Цей день назавжди залишиться у нашій пам’яті. Цей день – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи.
Тихої квітневої ночі спало місто Прип’ять, спали діти в своїх теплих ліжечках, спала Україна, ще не знаючи про велике нещастя, що насувалося на них. Ще не наспівалися солов’ї, ще не прокинулась річка Прип’ять, не змахнула із свого лиця зорі-веснянки. З неба злякано дивився враз поблідлий місяць і тікав, ховаючись за хмари.
26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції нічну пітьму розірвало полум’я. Мирна щаслива весна перестала існувати для жителів Прип’яті, Полісся, Києва, а згодом всієї України і Європи.
Відразу після отримання сигналу тривоги до місця вибуху виїхали пожежні машини на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком. Було 1 година 30 хвилин. Відразу почали гасити полум’я. За караулом Правика прибула і група його побратима Віктора Кібенка. Пожежні вступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію, людей, не думаючи про своє життя. 1 годину 20 хвилин перебували вони серед смертельних променів радіації, але цього вистачило, щоб обірвати їхнє життя. Володимир Правик, Віктор Кібенок і ще 4 пожежних: Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титаренко, Володимир Тишура – перші, хто заплатив своїм життям за цю катастрофу. О 5 ранку пожежу було ліквідовано на даху та всередині машинної зали.
Сьогодні учні 3-4 класів разом зі своїми класними керівниками провели виховні бесіди онлайн, під час яких дізнались про цю трагедію.
Пропонуємо ще раз згадати події, які відбувалися не так давно, та тих людей, які, не шкодуючи свого життя, відважно ліквідували наслідки страшної аварії.

Поділитися в мережі

Можливо вам буде цікаво