80-ТІ РОКОВИНИ ТРАГЕДІЇ У БАБИНОМУ ЯРУ

29 вересня – 80-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 року). … Бабин Яр – це некрополь для більш ніж 100 тисяч цивільних громадян – як дорослих, так і дітей та людей старшого віку, військовополонених.

Назва цієї місцини на тодішніх околицях Києва стала узагальненою, увійшла без перекладу у всі мови світу як символ кривавого злочину нацистського режиму, який перекреслив усі тогочасні моральні ідеали європейської цивілізації і всі досягнення європейського гуманізму.

29 вересня виповнилося 80 років з моменту початку масових розстрілів єврейського населення у Бабиному Яру. У перший та другий день Йом Кіпуру у 1941 році тут розстріляно 34 тисячі мирних жителів міста Києва, винних лише у тому, що вони були євреями. За всі роки війни тут убито понад 100 тисяч людей – євреїв, українців, ромів, людей інших національностей, – а також військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні та інших жертв нацистської машини знищення. Це місце поєднує нас у нашій скорботі, а ще – в усвідомленні необхідності пошуку та підтримки взаєморозуміння між нашими народами.

Масові розстріли у Бабиному Яру та Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.

Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами за етнічною ознакою — євреїв та циган, мирного населення і радянських військовополонених, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, психічнохворих, «саботажників» і порушників комендантської години та тих, хто чимось не догодив владі “вищої раси”, яка будувала свій “арійський мир”.

Ось декілька встановлених фактів: зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941—1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них – і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.

Те, що відбулося, увійшло в історію як одна з наймасовіших акцій знищення мирного населення в ході Другої світової війни. Масові розстріли євреїв відбувалися і в інших містах України, але саме Бабин Яр назавжди став символом Катастрофи на пост-радянському просторі.

Трагедія Бабиного Яру – це не тільки фізичне знищення людей, а й спроба стерти пам’ять про них. Залишаючи Київ, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів. Навіть вони розуміли, що за вчинене звірство їх чекає неминуча кара.

Пам’ять про трагедію намагалася знищити і радянська влада. Радянське керівництво десятиліттями не наважувалося назвати знищення євреїв тим, чим воно було насправді – знищенням євреїв. Жертв злочинів нацистів називали «радянськими громадянами», «мирним населенням», уникаючи розмов про те, що переважна більшість розстріляних в Бабиному Яру були євреями. Про те, що їх єдина провина перед нацистами полягала в належності до єврейського народу.Фото

Спроби стерти пам’ять про Бабин Яр призвели до ще однієї катастрофи: Куренівська трагедія 1961 року стала жахливим нагадуванням про те, що трапилося в Бабиному Яру за 20 років до цього. Нагадуванням про те, що як би не замовчувалася історія трагедії, вона обов’язково нагадає про себе.