НУШ

МИ – ЗА СТВОРЕННЯ РОДИННОГО ЗАТИШКУ У НУШ!

(Зі слів Олени Сергіївни Лукіянчук, вчительки 1-А класу)

Програма НУШ для мене не легка, але цікава.

Кілька перших днів я витратила на формування колективу – проводила ігри та тренінгові вправи.

Це були чудові ранкові зустрічі. На початку навчального дня діти стають  колом.

Хвилин 10 вони невимушено спілкуються, грають в ігри, співають пісні, обговорюють, чим займатимуться далі.

На початку першого уроку практикується так зване ранкове коло, де діти вчаться вітатися,

спілкуватися, грати в ігри та займатися іншою колективною діяльністю.

Прагнула до створення родинного затишку.

Діти мають відчути, що вони потрібні вчителю, тому я намагаюсь частіше казати їм про свої відчуття щодо нашої спільної роботи.

Це дозволяє налагодити “відкриті” стосунки.

Впевнена, що вчитель, який ділиться з учнями своїм особистим може чекати у відповідь такої ж довіри.

Я часто кажу: “Я вдячна тобі за запитання”, “Я рада, що ви впорались з таким завданням”, “Мені приємно було провести з вами час”.

Також даю змогу висловити свою думку максимальній кількості охочих.

Намагаюсь уникати однозначних слів – “Правильно” , “Добре”, “Суперово”, “Класно”.

Натомість щодня залучаю дітей висловлювати власні відчуття про те, що відбувалось на уроках –

діти висловлюються малюнками, вчинками, словами. Діти говорять: “Ми домовились”.

Домовились не говорити одночасно. Сучасні учні хочуть бути учасниками навчального процесу.

Мотивація починається із запитання “а чому так?”.

Мої учні спробували відповідати на запитання одночасно, називати своє ім’я всі разом.

Їм не сподобалось – важко почути свого сусіда, обрати найбільш вдалу думку.

Тому виникло правило: “Перш ніж говорити – треба просигналізувати про своє бажання вчителю”.

Діти спробували по-іншому і обрали зручний для себе варіант.

Я дозволяю дітям помилятись.

Лише так вони робитимуть висновки. Ми не ідеальні – діти також.

Показую дітям, що я також можу помилитись.

Я прагну сформувати в учнів уміння робити висновки з власних помилок.

Кожна відповідь дитини – гідна бути вислуханою.

Завжди прошу пояснити свою думку або алгоритм підрахунку.

Таким чином дитина самостійно ще раз проходить свій “шлях” і шукає більш точну відповідь.

Це тривалий шлях – щоб учні всього класу ставились спокійно до “помилок” і сприймали їх як досвід, частину свого життя.

Оплесками підтримуємо дитину, яка проявляє ініціативу, – щоб подолати її страх зробити не так, як очікується.

Я намагаюсь завжди слухати своїх учнів. Так вони швидше розвинуть мовлення.

Якщо дитина зненацька хоче зі мною чимось поділитись – це ознака довіри.

Урізноманітнювати діяльність допомагають нові засоби навчання.

Наприклад, ми використовуємо ЛЕГО-конструктор – гарна альтернатива рахунковим паличкам, фішкам для звукового аналізу.

“Родзинка” ЛЕГО в тому, що дитина поєднує розумові та практичні дії.

В освітньому процесі широко використовується Е-навчальне середовище.

Основне джерело інформації для учнів – це спілкування з усіма суб’єктами освітнього процесу.

Діти багато спілкуються між собою, з вчителем та іншими працівниками школи.

Більшість їхніх уроків – інтегровані.

Тобто кілька годин щодня учні не мають чіткого поділу на предмети, а всебічно розглядають якусь певну тему, занурюються в неї,

заодно навчаючись читати, рахувати, малювати, мислити, робити творчі проекти.