Повернення полковника: перепоховання праху Євгена Коновальця.

13 серпня 2026 року Україна зустріла на рідній землі прах одного з найвидатніших своїх синів — полковника Армії УНР, командира Січових стрільців, засновника Української військової організації (УВО) та першого голови Організації українських націоналістів (ОУН) Євгена Коновальця. Його останки, які майже 88 років спочивали на кладовищі «Кросвейк» у нідерландському Роттердамі, тепер перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі в Києві — у Пантеоні українських героїв.

Ця подія стала логічним завершенням процесу, розпочатого ще у липні 2026 року, коли Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження №703-р від 15 липня про перепоховання останків Коновальця в Україні. Ексгумацію провели 11 серпня 2026 року, а за два дні урну з прахом доправили до Києва, де відбулася урочиста церемонія зустрічі з державними та військовими почестями.

Хронологія повернення героя

Процес перепоховання праху Євгена Коновальця розпочався офіційно 15 липня 2026 року, коли уряд України за підписом тодішньої в.о. прем’єр-міністра Юлії Свириденко ухвалив відповідне розпорядження. МЗС України було доручено отримати всі необхідні дозволи на ексгумацію та перевезення останків із Нідерландів.

11 серпня 2026 року на кладовищі «Кросвейк» у Роттердамі провели ексгумацію останків полковника. У процесі брали участь представники Офісу президента України, зокрема голова ОП Кирило Буданов, в.о. міністра закордонних справ Андрій Сибіга та очільник Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

13 серпня прах Коновальця доправили в Україну. Церемонія прощання запланована у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві, після чого відбудеться перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі.

За словами Олександра Алфьорова, пам’ятник з могили Євгена Коновальця у Роттердамі також повернеться в Україну і стане меморіальним об’єктом, а саме місце поховання в Нідерландах буде меморіалізовано.

Біографія: від студента до полковника

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селищі Зашків неподалік Львова, яке тоді входило до складу Австро-Угорщини. Його батько Михайло очолював місцеву народну школу.

Освіта та ранні роки

Коновалець здобув юридичну освіту у Львівському університеті. Ще в студентські роки він активно включився у громадсько-політичне життя: керував українськими студентськими організаціями та працював у товаристві «Просвіта».

Перша світова війна та полон

Під час Першої світової війни Коновалець служив офіцером австро-угорської армії. У 1915 році він потрапив до російського полону, де перебував разом із групою побратимів. Після Лютневої революції в Росії 1917 року Коновалець утік із полону до Києва.

Січові стрільці та Армія УНР

У жовтні–листопаді 1917 року Коновалець став одним з ініціаторів формування Галицько-буковинського куреня Січових стрільців. Від січня 1918 року він командував цим підрозділом.

Стрільці під командуванням Коновальця брали участь у ключових подіях Української революції:

придушенні більшовицького повстання на київському заводі «Арсенал» у січні 1918 року
боях проти військ Муравйова
звільненні Києва в березні 1918 року
поваленні гетьмана Павла Скоропадського наприкінці 1918 року
війні проти більшовиків у 1919 році

Після розформування Січових стрільців у травні 1918 року Коновалець очолив формування нового загону в Білій Церкві. Наприкінці того ж року він командував Осадним корпусом військ УНР, який був одним із найкращих військових формувань Дієвої армії УНР.

Історики відзначають, що військове значення Коновальця полягало не лише в командуванні окремими боями — він зумів зібрати дисципліновану формацію з людей із різним воєнним досвідом і перетворити її на опору УНР. Для армії, яка формувалася в умовах революції, зміни влади та наступу більшовиків, така організованість була не менш важливою за чисельність підрозділу.

Еміграція: УВО та ОУН

Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років українські військові та політичні діячі опинилися в еміграції. Перед Коновальцем та його однодумцями постало питання: як не допустити розпаду руху разом із втратою власної державної території?

Українська військова організація (УВО)

1920 року за активної участі Коновальця створили Українську військову організацію (УВО). Ця структура мала чинити збройний опір окупаційним режимам — радянському в Наддніпрянській Україні та польському, який тоді встановив контроль над Західною Україною.

УВО діяла на окупованих українських теренах у підпіллі, а за кордоном вела політично-пропагандистську роботу. Її завданням було продовжити боротьбу за українську незалежність після поразки Армії УНР.

Коновалець жив в еміграції та будував мережу в Галичині й інших країнах Європи. Йшлося не лише про збереження пам’яті про Українську революцію — він підтримував контакти, організовував людей і створював структуру, здатну діяти в умовах переслідувань та відсутності власної держави.

Організація українських націоналістів (ОУН)

1929 року у Відні Коновалець об’єднав різноманітні націоналістичні групи в Організацію українських націоналістів (ОУН) і став її першим головою.

ОУН об’єднала різні середовища українського незалежницького руху. Роль Коновальця в цьому процесі полягала в інституційній спадковості: українська боротьба зберігала не лише ідею, а й організацію, дисципліну, мережу контактів і політичну суб’єктність.

Полковник побудував розгалужену мережу осередків ОУН у Європі та Північній Америці. Крім того, він налагодив співпрацю з урядами Литви, Німеччини та Японії.

Коновалець також працював над тим, щоб українське питання було помітним за кордоном. Він звертав увагу міжнародної спільноти на становище українців і Голодомор 1932–1933 років. Так підпільна й еміграційна робота доповнювалася політичною та інформаційною діяльністю.

Замах у Роттердамі: операція «Ставка»

Москва бачила в Коновальці головного системного ворога. Йосип Сталін особисто віддав наказ про його ліквідацію. 23 травня 1938 року в Роттердамі агент НКВС Павло Судоплатов передав Коновальцю вибухівку, яка була замаскована під коробку цукерок. Від потужного вибуху Коновалець загинув на місці.

Підготовка до вбивства

Радянська влада розробила кілька операцій для вбивства Євгена Коновальця. Більшість з них були невдалими, але в травні 1938 року агент НКВС таки зміг вбити українського діяча.

Це був фінал довготривалої спецоперації під кодовою назвою «Ставка», яку схвалили в Кремлі. Вона передбачала проникнення радянського агента до близького оточення українського полковника.

Для «оперативної комбінації» підшукали відповідну людину — Василя Лебедя, особисто знайомого з Коновальцем. Вони затоваришували в 1915–1918 роках у таборі для військовополонених, відтак разом воювали в армії УНР. За деякими даними, Лебідь навіть був заступником Коновальця, обраного командиром Куреня Січових стрільців.

Після поразки Визвольних змагань їхні шляхи розійшлися: Коновалець опинився в еміграції, а Лебідь залишився в Україні. 1921 або 1922 року його завербували чекісти. На початку серпня 1933-го Луб’янка влаштувала Лебедеві «втечу» з Радянського Союзу до Бельгії.

За кордоном він зустрівся з лідером ОУН, розповів, що нібито керує націоналістичним підпіллям в Україні та готує повалення радянського ладу. Провідник повірив колишньому товаришу по службі. Лебідь провів у колі керівників ОУН понад рік, надсилаючи таємну інформацію до Радянського Союзу.

У жовтні 1934-го Лебідь повернувся до СРСР, начебто для продовження підпільної роботи. Але не могло бути мови, щоб під час наступної зустрічі Лебідь спробував застрелити Коновальця — його завжди супроводжував помічник Ярослав Барановський, безмежно віддана провідникові людина. Крім того, Кремль хотів прибрати голову Проводу ОУН так, щоб не була помітною «рука Москви».

Павло Судоплатов: виконавець

Так у спецоперації «Ставка» з’явився Павло Судоплатов, старший інспектор управління кадрами ОГПУ. Уродженець Мелітополя, він до 1933 року мешкав в Україні і вільно володів українською мовою. Був ще один нюанс, чому зупинилися саме на цій кандидатурі — він мріяв помститися за старшого брата-червоноармійця, який загинув під час Громадянської війни біля Житомира в бою з кавалерійським загоном Коновальця.

У червні 1935-го Судоплатов (під іменем «Павло Грищенко») разом з Лебедем виїхав до Фінляндії як нібито його племінник. Лебідь зустрівся з Кіндратом Полуведьком, представником ОУН у Фінляндії (і теж агентом Луб’янки), та відрекомендував племінника як комсомольця, розчарованого в радянській владі. Полуведько зв’язався з Коновальцем, і той запросив Судоплатова на зустріч у Берліні. Очільник ОУН проявив інтерес до молодого українця і взяв його під свою опіку.

Через деякий час Судоплатов повертається до СРСР. У Москві він звітує перед наркомом внутрішніх справ Миколою Єжовим, який повіз агента до Сталіна. Судоплатов описав ситуацію в ОУН, її плани, боротьбу за владу всередині організації, джерела фінансування.

Фінал операції

На початку лютого 1938 року Судоплатов під виглядом радиста судна відплив з Мурманська на вантажному пароплаві. Разом з ним до Європи вирушив Олександр Тімашков, нібито комірник, а насправді фахівець відділу оперативно-технічних засобів НКВС. Він розробив «презент» для Коновальця — вибуховий пристрій, що виглядав як коробка цукерок, оформлена в українському стилі.

Вибух мав відбутися за півгодини після зміни положення коробки з вертикального на горизонтальне.

23 травня 1938 року, рівно о 12-й годині, як умовилися, більшовицький агент зайшов до ресторації готелю «Атланта» і підсів до столика, за яким сидів Коновалець. Після короткої розмови — не більше 5 хвилин — співбесідники пішли. Судоплатов, прощаючись, презентував коробку шоколадних цукерок з України — поклав її на стіл. Коновалець взяв презент і вийшов з ресторану.

Провідник ОУН попрямував до свого готелю, але затримався біля кінотеатру «Люм’єр», роздивляючись афішу нового фільму. В цей момент стався вибух, який було чути на кілька кілометрів. Провідник ОУН загинув, а вбивця втік.

Коновальця поховали на місцевому цвинтарі Кроссвейк у Роттердамі.

Символ соборності

В Україні, при всіх заслугах, Євгена Коновальця не можна віднести до когорти історичних діячів, які найбільше на слуху. За рівнем впізнаваності він явно поступається іншим постатям, що діяли на початку ХХ століття — Степану Бандері, Симону Петлюрі чи Павлу Скоропадському.

Тим не менш, Коновалець у значній мірі — уособлення ідеї соборності. Будучи галичанином, він зі зброєю в руках захищав Українську Народну Республіку в Києві. А це повністю спростовує радянські та російські міфи про розколоту Україну.

Прагматик і творець інституцій

На відміну від багатьох інших діячів визвольного руху, полковник був прагматиком і творцем інституцій. Він розумів важливість створення систем, а не ставки на харизму окремої постаті.

За життя Коновальця ОУН залишалася єдиною, дисциплінованою та структурованою організацією. Полковник утримував рух від передчасного розколу та зайвого екстремізму.

Тяглість державницької традиції

Повернення праху Коновальця важливе зараз не лише як меморіальна подія. Його шлях пояснює, чому українська державність не виникла раптово 1991 року і не тримається лише на одній генерації. Все своє життя Коновалець не відмовився від мети незалежної України, а шукав способи зберегти людей, військовий досвід, організаційні зв’язки й політичну суб’єктність руху.

Саме з цього виросли УВО та ОУН — структури, які в умовах окупації та еміграції не дали ідеї самостійної України зникнути з політичного порядку денного.

Україна повертає не просто останки відомого діяча, а одну з важливих ланок власної державницької тяглості. Його перепоховання в Києві поруч із сучасним військовим меморіалом з’єднує досвід тих, хто боровся за Україну сто років тому, із державою, яку українці сьогодні захищають.

Це також відповідь на вічну московську політику знищення України, українських лідерів та витіснення їхньої пам’яті: Коновалець, убитий у Роттердамі радянською спецслужбою, повертається додому вже не як емігрант, а як діяч української державної історії.

Пантеон українських героїв

Перепоховання видатних особистостей відбувається в рамках проєкту Пантеон українських героїв. Цей пантеон задумано як багатофункціональний меморіальний, культурно-історичний та ландшафтний комплекс, який має «сприяти збереженню українських державницьких традицій». У пантеоні будуть поховані видатні українці, які зробили «винятковий внесок у здобуття незалежності та державної самостійності», вказує Офіс президента.

На території пантеону розташовуватимуться почесні поховання, композиції, площі для пам’ятних церемоній та музейний простір.

Наприкінці травня 2026 року ОП організував перепоховання на військовому кладовищі біля Києва останків полковника армії УНР, голови Організації українських націоналістів Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник.

Відношення Польщі до постаті Коновальця

В офіційному історичному дискурсі Польщі Євген Коновалець є фігурою виключно негативною. Польська влада міжвоєнного періоду класифікувала УВО та ОУН як терористичні угруповання. Тож полковника розглядають як організатора антидержавного підпілля.

Після Першої світової війни Західна Україна увійшла до складу відновленої Польщі. Українське населення чекало на обіцяну міжнародними угодами автономію, проте польський уряд розгорнув політику полонізації та асиміляції. У відповідь УВО та ОУН під керівництвом Коновальця перейшли до акцій спротиву.

Підпілля здійснювало збройні напади, аби здобути фінанси для власної діяльності, влаштовувало саботажі, палило маєтки польських переселенців. Найгучнішою акцією ОУН стало вбивство у Варшаві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького у 1934 році. Це було прямою помстою за репресії проти українського населення.

До цього відбулися замахи на фактичного очільника польської держави Юзефа Пілсудського та президента країни Станіслава Войцеховського.

У відповідь Польща розгорнула масові репресії та арешти. Втім, судові процеси над організаторами та виконавцями – зокрема Степаном Бандерою – радше зробили ОУН відомою на увесь світ.

Другим чинником неприйняття Коновальця у Польщі є його міжнародна політика. УВО та ОУН шукали підтримки у зовнішніх сил, які прагнули перегляду кордонів у Європі, що склалися після Першої світової війни. Головним партнером УВО стала Німеччина – спочатку Веймарська республіка, а згодом і Третій Рейх. Німецька розвідка Абвер надавала ОУН фінансування та зброю.

Хоча згодом ОУН та УПА воювали насамперед проти нацистів, польські історики розцінюють це як безпосередню співпрацю з ворогами тодішньої Варшави.

Коновальця також активно підтримував уряд Литви, яка перебувала у стані «холодної війни» з Польщею через анексію Вільнюса в 1920 році.

Крім того, в офіційній польській історіографії проводиться пряма лінія від діяльності УВО та ОУН у 1920–1930-х роках до Волинської трагедії 1943 року. Коновальця ж часто називають одним з ідеологічних батьків «українського радикального націоналізму».

Тим не менш, повернення праху Коновальця в Україну не викликало такої бурі емоцій у Польщі, як це було у випадку з присвоєнням одній з частин ЗСУ імені героїв УПА. Частково це можна пояснити тим, що він все ж таки не був безпосереднім учасником подій на Волині, бо був вбитий за п’ять років до того.

Як і у випадку з присвоєнням одній з військових частин ЗСУ імені героїв УПА, у поверненні праху Коновальця немає жодного антипольського підтексту. Україна повертає не ідеолога конфліктів із сусідами, а будівничого сучасної традиції збройного спротиву імперіям.

Перепоховання Євгена Коновальця — це не просто меморіальна подія, а акт історичної справедливості, який повертає Україні одну з найважливіших постатей її визвольної боротьби. Людину, яка все життя присвятила ідеї української державності, яка створила інституції, що дозволили українському рухові вижити в умовах еміграції та окупації, і яка загинула від руки радянських спецслужб саме тому, що була загрозою для імперії.

Його повернення на рідну землю після 88 років вигнання символізує тяглість української державницької традиції — від Січових стрільців і Армії УНР через УВО та ОУН до сучасної України, яка захищає свою незалежність зі зброєю в руках. Це нагадування про те, що українська державність — не випадковість 1991 року, а результат століть боротьби, яку вели такі люди, як Євген Коновалець.

Поділитися в мережі